Вікі Naruto
Advertisement

Автор: Олег Мельников


Уперше зітнувшись із «Нарутом» у вигляді аніме, чесно зізнаюсь – не осилив. Задурні герої, маразматичний і нельогічний світ. У цілому – не з моїм льогічним мозком. Хоча я старався, додивився до смерти Пейна. Але одного разу мені трапився на очі фанфік «Ірьонін», і принадив мене він саме тим, що автор намагався подати «світ шінобі» як реальний світ. Опісля я прошерстив списки фанфіків, і мені вдалося віднайти твори, що зацікавили мене. Читаючи їх, я мимоволі став намагатися розібратися в механізмах внутрішньої кухні цього світу, прилаштувати несуперечливу модель світу наскільки взагалі можливо. І от мені вдалося.

В одній далекій галактиці… Хм… Здається, це вже десь було. Отже, в одному світі жили собі люди. Жили як усі: крали, обманювали, грабували, вбивали, в цілому як у нас. Єдине, що відрізняло їх, – наявність якоїсь внутрішньої субстанції або енергії, якою була змога орудувати силою волі, але оскільки це було складно, то справлялися в цьому переважно монахи. І зростало в цьому світі демонічне дерево, яке люди по своїй дурости називали світовим древом або шінджю. Адже люд там жив такий же дурний, як і в нас, і всіх, хто за його сильніший, уважає або демоном, або богом, то й шінджю люд уважав богом-древом. А також по своїй дурости люди вважали, що вся внутрішня енергія створена ним же.

Щоправда, варто визнати, що незважаючи на всю людську дурість зрозуміти, що лізти до шінджю не варто, вони змогли й ажень утворили з цього приводу заборону. Але… Як багато вміщує в себе така маленька частинка, але одного разу появилася особистість, яка навіть на тлі інших людей виділялася своїм дебілізмом, і ймення цій особистости було Оцуцкі Каґуя. Вирісши в родині спадкових аристократів, та ще й із головою, зарядженою ідеями всезагального щастя (не пишу «з мозком», бо в такій дурній пельці його немає за замовчуванням), вона змогла додуматися до думки, що їй задля ощасливлення всіх людей треба мати достобіса особистої сили. Зважаючи на те що тренуватися було ледащо, нудно й довго, на її дурну думку спала мисель зжерти плід із шінджю та здобути силу. Отже, повторюсь, вона була зі спадкової родини аристо, та й, до того ж, судячи з усього, з доволі впливової, то вона змогла проникнути на острів і згамати плід.

Здобувши силу, вона миттю взялася ощасливлювати людей. Втім, позаяк вона зоставалася дурною вівцею та ще й аристо, то зрозуміло, що найшлася людина, що ризикнула через постіль здобути впливу біля «нового бога». Ну, як водиться, вробив їй двох карапузів, що отримали імена Хаґоромо і Хамура. Є підозра, що й інші були, але про них ми спроможні лише здогадуватися, як, наприклад, про засновника клану Каґуя.

У цілому час минав, діти росли, а людство чогось не спішило ощасливлюватися й ажень почало нарікати, що шося якось-то не так, і пограбувати забороняють, і війноньку влаштувати не можна. Словом – нарід став нарікати. І стали лунати крики, що «новий бог» чогось і не бог, а навіть зовсім і демон. Зрозуміло, що Каґуя почала лютувати, чавити таких крикунів. Втім, їх ставало все більше, а вона лютувала ще дужче. І якоїсь мити трапилося те, що й мало трапитися: сила шінджю, поглинена Каґуєю, стала впливати на неї дужче, потребуючи вернути вкрадене на місце. Але зважаючи на те що це були не її бажання, то вони трансформувалися в бажання забрати всю чакру собі. Щоправда, спочатку вона і сама собі в цьому не признавалась, і тому в її хворій голові народився плян Вічного Цкуйомі. Ну, нібито до неї дійшло, що «жалюгідні людці» не оцінили її душевні пориви, і тому треба просто в наказному порядку зробити їх щасливими, погрузивши у маріння. А щоби тушки безхазяйно не валялися – використати їх для відкачування внутрішньої енергії та створення слухняного їй людства. Та забув сказати – позаяк Каґуя була самозакохана дурна вівця, то й уроки з енергетики вона прогулювала, і тому цю саму ж енергію йменувала чакрою, бо ж анібіса не заперечиш.

Довго чи тривало – Каґуя витворила своє ґенджюцу, погрузила всіх людей у країну снів, а тіла їх підключила до древа, і виростила білих дзецу. Одначе забула вона про своїх діточок, та й не дивно – вони доти підросли вже, тинялися світом, навчаючись уму-розуму. Доти в Каґуї розум остаточно потьок, і тому така незговірливість її діток вельми розчарувала її. І пішла вона відбирати в них чакру, бо до тієї мити вже насправжки вважала, що вся чакра належить тільки їй. Втім, нащадки не зрозуміли її душевних поривань, настукали їй по таблу, що їй дуже не сподобалося. І тоді вона об’єдналась із шінджю, остаточно перетворившись на Джюбі. Тут уже братва не змогла їй нічого зробити і прикинувши п… палець до носа, порішили вони накивати п’ятами. Але оскільки бігати від Джюбі по всьому світу – це як бігати від снайпера, цебто вмреш утомленим, то порішили вони звалити з такого непривітного світу в інший. Потрапили братці, а либонь і сестри, у світ, де людям теж була знайома чакра. Втім, розвивалися вони більше в пляні техніки, що робить на чакрі, а не особистої сили. Втім, із тим, що його здобич збігла, Джюбі був не згоден. І хоча він подурнішав злегка, хоча там і до цього мізків не було, портал по біглеців усе ж таки побудував.


Переклав Богданко Дайджанич

 
Advertisement