Минув час – і старший брат на ім’я Хаґоромо зрозумів, що незважаючи на те що всю хитродупість із запечатуванням у себе Джюбі він перестарався і розказав братцю Хамурі, що демон засильний і спроможний вирватися, домовився з ним про поміч у ритуалі розпечатування Джюбі. А ще старший придумав кумедну казочку для наївного братця про те, що він розділив Джюбі на дев’ять біджю. Ритуал був проведений – і біджю вилучені з фуїна й узяті на дресуру Шестистезярем. А от шінджю й Каґую вирішено було усипити й запечатати, що й було пророблено. Але… Це велике «але»… Але якщо шінджю було якось до сраки, бо своє діло він зробив, то от Каґуя ніяк не бажала миритися з цим. І тієї короткої мити між перезапечатуванням вона встигла створити істоту, товк життя якої був відродження Каґуї, цебто створила Куродзецу. Еге-е-е ж, істота вийшла в міру розумна, в міру тямуща, не обділена почуттям гумору, а головне – цілком віддана ідеї воскресіння своєї панни. Щоправда, зразу ж він наткнувся на величезний клопіт: два братці, порадившись, порішили заникати скам’яніле тіло шінджю, в якому була запечатана душа Каґуї і сила десятихвостого «кролика», першого біджю, на Місяці. Та щоби зовсім ускладнити життя бідному Куродзецу, молодший із братців, наївний Хамура, відправився разом із статуєю, прихопивши із собою майже весь свій клан задля охорони цієї самої статуї.
Отже, поки молодший братець сидів на Місяці, охороняючи статую шінджю із запечатаними і ній Каґуєю та біджю, десятихвостим кроликом, прозвану Ґедоу Мадзоу або в просторіччі Ґедо Мадзо, вона ж Фуїндзо або Статуя запечатування, вона ж Демонічна Статуя Зовнішньої Стезі (так-так, всі з великої букви, бо патос – наше все), старший братець влаштовувався на Зем’ї в образі «учителя всія Зем’ї».
Шестистезяр користувався всіма благами, почестями і славою, що дісталися йому. Завів сім’ю. Бо хоч послідовники і називали його богом, одначе він мав двох синів, яким дав імена Індора і Ашюра. Старший Індора успадкував від баті дивооченята шярінґан, що й зіграло з ним злий жарт. Позаяк Індора був спроможний скопіювати будь-який прояв сил у нашому світі, він дуже стрімко розвивався на початковому ступені. Одначе досягнувши певного щабля, з котрого йому довелося все вигадувати самому та напрацьовувати все трудом, він застопорився, бо був нездатен мордуватися на тренуваннях. Молодший же Ашюра змалку гарував, мов проклятий, адже не одержав у спадок чіт у вигляді дивооченят. Іще позначилося те, що Шестистезяр через своє виховання у різних храмах, і тому лив на вуха своїх спадкоємців цебери містичної маячні, що зветься реліґія. Індора, маючи можливість, тупо скопіювати все що йому треба, не схотів ради абищиці інформації вислуховувати всяку бридню та пішов блукати світом, збираючи знання й копичачи силу. Ашюрі ж нічого не лишалося крім як вислуховувати все що втирав йому батя, адже по-інакшому здобути потрібні знання й сили він не міг. Скуток закономірний: Індора звик покладатися лише на себе; Ашюрі ж, коли той виріс серед Шестистезярних послідовників, волею-неволею довелося ставати їм лідером, та й отець постійно на мізки крапав про «світ, труд, печивко».
Закономірно, у підсумку після смерти Шестистезяря виявилося, що «згідно із заповітом уся влада дістається Ашюрі. І «свідків», що все саме так, виявилося безліч. Дуже знайомо, адже так? Звісна справа, що Індора, як старший син, а тому є офіційним спадкоємцем, вельми засмутився – і, як істній аристократ, кинув нагінку та забив стрілку Ашюрі ради рішення цього питання сам-на-сам. Однак не очікував він, що на стрілу той притягне із собою і гурт підтримки, чоловік кільканадцять, проти нього. Ашюра з подільниками доволі обґрунтовано думав, що на такий натовп старший брат не попре, а просто «умиється» та й відступить. Звісна річ, що закінчилося в них усе епічним махачем. Сил-бо Індора накопичив достобіса, а будучи спадковим аристо, слово «честь» для нього було не просто звук, і цінність її була вища за життя.
І розгорівся в них епічний махач натовпом на одного. І яким би сильним не був Індора, все ж таки завалили його трупами, і вмер він. Щоправда, зумів забрати із собою і молодшенького братика Ашюру, а також практично весь клан Оцуцкі. Все ж таки Індора був нереально крутий, незважаючи на те що батя не став ділитися з ним таємницями, шана йому.
Переклав Богданко Дайджанич
<< Попередній розділ | Наступний розділ >>